16 січня 2021 набула чинності одна з норм мовного закону, яка передбачає перехід усієї сфери послуг на українську. Як і завжди, мовне питання сколихнуло цілу хвилю обговорень та суперечок і серед власників та працівників закладів сфери обслуговування, і серед політиків, і серед пересічних користувачів соцмереж. Отже, чи на часі зараз у розпал економічної кризи, поглибленої пандемією і нескінченими локдаунами, запроваджувати законодавчі норми, які пов’язані з додатковими незручностями для малого та середнього бізнесу? Наскільки гостро взагалі наразі для України стоїть мовне питання і як саме має розвиватись та популяризуватись державна мова? Чи зможе припинити постійні мовні баталії запровадження російської мови як другої державної? На ці та інші питання відповіла у ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA українська письменниця, педагог, громадський діяч, член Національної спілки письменників України Лариса Ніцой.
Мовний закон – це питання національної безпеки
Новини України – From-UA: — Пані Ларисо, вітаємо вас! Громадськість неоднозначно сприйняла той факт, що усі заклади обслуговування в Україні із 16 січня зобов'язані надавати послуги та інформацію державною мовою. А що ви думаєте з цього приводу?
Лариса Ніцой:— Я вважаю, що треба спокійно ставитися до вимог закону тим, хто агресивно ставиться до української мови. Чому спокійно? Бо кожен закон регулює якісь відносини в тій площині, в якій цей закон діє. Мовний закон регулює свою певну сферу, як і закон про правила дорожнього руху регулює безпеку на дорозі.
Ви уявіть собі, якщо ми скасуємо всі штрафи і всі покарання за порушення ПДР і будемо займатися тільки промоцією, що треба ходити тільки на зелене світло, а на червоне світло стояти – звичайно,це не спрацює. Обов'язково потрібне покарання. Недаремно ж у нас є інспектори, які слідкують за правилами дорожнього руху, недаремно у нас встановлюють камери, які слідкують за перевищенням швидкості. Правила дорожнього руху – це питання безпеки на дорозі, а мовний закон – питання національної безпеки.
Можливо, комусь здається, що це така високопарна тема. Ось вам приклад: в один прекрасний момент у Німеччині всюди зазвучить французька мова – це буде означати, що Франція окупувала Німеччину. Якщо на певній території, де народ має свою мову, то це означає, що ця територія перебуває в окупації. Тому це питання національної безпеки, і тому треба, щоб цей закон чітко регулював мовну площину, оскільки це дуже важливо для функціонування країни.
Новини України – From-UA: — Чи не викличе цей закон та штрафи зворотну реакцію, чи не буде відрази до української мови, адже її ніби нав’язують через загрозу покарання? Чи це тільки спочатку багато обурених, а потім все стане на свої місця?
Лариса Ніцой:— Я думаю, що все стане на свої місця. По-перше, поки що немає штрафів. Закон почав діяти 16 липня 2019 року, ми вже живемо у 2021 році. Вже третій рік, як цей закон функціонує, і ще нікого не оштрафували. 16 січня почала діяти ще одна стаття цього закону, але поки що нікого штрафувати не будуть. Ті люди, які прийняли українську мову, зрозуміли, що вона потрібна, вони не будуть піднімати хвилю. А агресивно налаштованим російськомовним, які саме і підіймають хвилю, ми все одно не зможемо догодити. Були в цьому законі інспектори – інспекторів прибрали. Були у цьому законі штрафи – штрафів ще немає, їх відтермінували. Все одно їм все не так. Я думаю, що нам не треба на них зважати. Треба це робити впевнено, наполегливо, а вони пристосуються.
Новини України – From-UA: — Наскільки на сьогодні, взагалі,актуальне мовне питання? Чи його в чергове витягли штучно задля політичної спекуляції і популізму?
Лариса Ніцой:— Мовне питання насправді дуже важливе і давно назріло в Україні. Ми часто стикаємось з такою риторикою, що не мова важлива, а економіка. Але мовні питання і економічні питання, як не дивно, пов’язані, і їх не можна протиставляти одне одному. Подивімося на весь наш 30-річний досвід з 1991 року, коли ми отримали незалежність, і на досвід інших країн, які вийшли з Радянського союзу. Ми побачимо, що інші країни полетіли вперед в економічній площині, а ми топчемося на місці. Так сталося тому, що ми робили ставку на економічний розвиток, а культурне і мовне підґрунтя залишили на потім. А в тих країнах мовний і культурний фундамент не відкладали. Вони паралельно з економікою підсилювали свою освіту, культуру своєю мовою, своїми героями, своїми традиціями. І ми бачимо, що ось ці два крила дали результат. Адже мова – це формування спільного світогляду нації. Нашим сусідам – Польщі, Естонії, Латвії, Литві, Чехії вирішенням мовного питання вдалося сформувати спільний світогляд, і люди, об'єднані спільним світоглядом, сформували сильнішу економіку, ніж ми. В Україні спільний світогляд не сформований. У нас амбівалентне суспільство. У нас немає єдності в мовному питані, і ми керуємося двома протилежними світоглядами. Відповідно, не можемо збудувати і процвітаючу економіку.
Усі президенти, крім Ющенка, приходили з російською риторикою
Новини України – From-UA: — Є країни в Європі, в яких і дві, і три державних мови, і вони якось з цим живуть, і економіка розвивається. Чому у нас не можна так?
Лариса Ніцой:— У нас не можна так, тому що у нас інше історичне тло, ніж в інших країнах. Землі наші належали українському народу, який мав свою мову.
Наприклад, Швейцарія складається з конфедерації рівних територій, які між собою домовилися, що вони утворюють спільну країну, і на тих рівних територіях живуть рівні народи. В Україні живе переважно український народ тисячоліттями. Ми моноетнічна нація. Так, серед нас є представники інших народів, але у нас немає територій інших країн. Якби до складу України входила частина Росії, де б жив етнічно російський народ, у нас там могло б бути дві державні мови. Але російська мова в Україні – це не природне явище. Вона з'явилася на сході і півдні через те, що українців виморили голодом, а на ті території завезли етнічних росіян. І коли ми сьогодні хочемо на всій території України відновити українську мову, то це відновлення історичної справедливості. І тому у нас недоречне існування двох державних мов.
Новини України – From-UA: — А хто з президентів України, на вашу думку, зробив найбільший внесок у розвиток української мови? Дехто каже, що найбільше зробив Порошенко. Хтось говорить, що Зеленський продовжує його лінію і теж робить багато для української мови.
Лариса Ніцой:— Почнімо з того, що Україна в різний спосіб перемолола всіх президентів і зробила з них патріотів, навіть якщо вони і не були патріотами. І якщо ми подивимось на президентів, то усі президенти, крім Ющенка, приходили з російською риторикою, говорили про дві державні мови в Україні. Порошенко теж у свій час подавав у ВР законопроект про другу державну російську мову. Але всі ці президенти під тиском України і українських реалій, ставали патріотами і починали відстоювати одну державну українську мову. Не перетравила Україна лише Януковича, то вона його і виплюнула за межі України.
Хто більше зробив для української мови? Чесно кажучи, не можу сказати. Я не виділяю окремо Порошенка, як такого дуже великого благодійника для української мови. Голосно кричали на бордах «мова», а закон про мову п'ять років не затверджувався. У програмі Петра Олексійовича було написано, що він хоче зберегти статус-кво і в російській, і в українській мовній площині. І всі п'ять років своєї каденції він дотримувався ось цього пункту програми – зберігав статус-кво російській мові і не розвивав українську. Для мене насправді з усіх наших президентів найпатріотичнішим був Ющенко.
Україна повинна жити своїми героями, які служили людям у освіті, культурі, історії, медицині
Новини України – From-UA: — Щодо патріотизму. Як на вашу думку, чи можна вважати справжнім патріотом людину, яка воює на сході за Україну, віддає своє життя за українців, але розмовляє російською мовою?
Лариса Ніцой:— Багато людей, які вважають російську мову своєю рідною, не замислюються, що насправді ця мова була насильницьким шляхом нав'язана їхнім батькам, дідам. І такі дорослі вже не можуть перейти на українську мову з різних міркувань. Але їх можна вважати патріот а ми, якщо вони розуміють обов'язковість і необхідність української мови і не виступають проти неї. Більш того, ознакою патріотизму таких російськомовних людей є діти: якщо вони виховані в українському дусі, в українських традиціях і розмовляють українською мовою – однозначно ці російськомовні є патріотами. Якщо ж вони всюди розказують, що вони патріоти України, а насправді вони виступають проти української мови, то таким чином вони шкодять національним інтересам України. І як їх тоді можна вважати патріотами?
Новини України – From-UA: — В умовах карантину і в умовах постійних локдаунів постає питання онлайн-освіти. Як ви думаєте, чи вплине онлайн-освіта на розвиток і вивчення української мови?
Лариса Ніцой:— На жаль, онлайн-освіта попри плюси, що вона начебто модерново виглядає, насправді, має багато хиб і вад. І це слабке місце у всьому світі, не тільки в Україні. У всьому світі педагоги б'ють тривогу, що онлайн-освіта поки що себе не виправдовує. По-перше, вона себе не виправдовує у початковій школі, тому що діткам меншого віку потрібна соціалізація. Вони повинні вчитися вибудовувати людські стосунки, а онлайн-освіта не дає можливості соціалізації дітям. Уже для старшокласників, для студентства це, можливо, не так актуально. Також всі викладач і говорять про контроль за виконанням завдань: ти не знаєш, сама дитина виконала завдання чи їй батьки виконували. В аудиторіях, класах є момент самостійної роботи, і видно, що діти покладаються тільки на свої знання, а не скачують з інтернету. Поки що є така проблема. Але будемо сподіватися, що щось буде вдосконалюватися.
Новини України – From-UA: — І якщо ми же з вами заговорили про освіту. На сьогодні актуальним залишається питання героїзації. До прикладу, одні сприймають Степана Бандеру як національного героя, інші до цього не готові. Так що потрібно пояснювати дітям, хто для нас є героєм?
Лариса Ніцой:— Я вважаю, що Україна повинна жити своїми героями. Там, де не сприймають Бандеру, треба поступово пояснювати, чому він наш герой, бо він віддав життя за Україну. Якщо не хочуть Бандеру, нехай встановлюють пам’ятники місцевим героям, авторитетам, але, не тим, які утверджували радянські символи, радянську і російську ідеологію, а все-таки присвятили своє життя утвердженню України, українській справі, служили людям в освіті, в культурі, в історії, в медицині. Тобто кожна місцевість – вона ж якимось своїми характерна особистостями.
А ми повинні ставити пам'ятники все-таки культурним, історичним, але українським діячам або іноземцям, які сюди прийшли і теж служили українському народові. Це дуже важливо, тому що пам'ятники – це мітки, це маркери, які ми ставимо, як прапорці, як своєрідні маячки. Це наша територія, це наші пам’ятники, присвячені нашим подіям, нашій історії і нашим діячам.
